Новоспечений функціонер відділу селекції “Динамо” Василь Рац поспілкувався з угорською пресою про війну, роботу в київському клубі та поділився очікуваннями від матчу Угорщина – Україна в Лізі націй.
– Чув, що ви в Києві. Новини про атаки російських безпілотників, бомбардування та втрати на війні – яке зараз життя в українській столиці?
– На жаль, ситуація останніми днями погіршилася, і тепер авіанальоти відбуваються дедалі частіше, не лише вночі, а й вдень. У такі моменти дзвонить телефон, і по радіо та вуличним гучномовцям оголошують, що всім слід шукати укриття та поспішати до нього. Одного разу, коли ми були в театрі, виставу перервали на півдорозі, і глядачам сказали поспішити до найближчої станції метро. Ми чекали там півгодини, потім, коли закінчився червоний тривожний сигнал, повернулися до театру, гарненько сіли, і вистава продовжилася.
– Як ви справляєтеся з хаотичним повсякденним життям війни?
– Я відносно спокійний, але моїй бідній дружині важко, вона панікує, одразу тікає, коли спрацьовує сирена. Ми не знаємо, що буде, як довго триватиме ця ситуація. Минулого тижня в нашому районі постраждав чотириповерховий багатоквартирний будинок, він також став жертвою обстрілу. Ми регулярно чуємо вибухи, іноді збиття дронів. Але треба жити. Місто функціонує, на дорогах багато машин, у годину пік великі затори, відкриваються магазини, бачите, у театрі також відбуваються вистави.
– Востаннє ви давали інтерв’ю нашій газеті у травні, з нагоди сорокаріччя перемоги київського “Динамо” у Кубку володарів кубків, тоді ви працювали керівником у футбольній академії “Мункача” в Дерчені. Чим займаєтеся в Києві?
– Я працюю в першій команді київського “Динамо”, спостерігаю за гравцями, ходжу на матчі та допомагаю клубу своїми професійними порадами. Угорське фінансування академії Дерчена припинилося, і я пішов звідти разом з багатьма іншими. Наскільки мені відомо, залишилися лише три вікові групи – U-14, U-15 та U-16. Заклад намагається утримуватися, а частина доходу надходить від здачі в оренду збудованих спортивних споруд для тренувальних зборів. Я шукав роботу в Києві, люблю це місто, тут провів свої молоді ігрові роки, і я радий, що можу працювати у селекційному відділі з деякими своїми колишніми товаришами по команді, такими як Олександр Заваров та Володимир Безсонов.
– Як протікає футбольне життя в тіні війни?
– Чемпіонати продовжуються, але кількість глядачів на матчах завжди обмежена з міркувань безпеки. Заздалегідь перевіряють, скільки людей може поміститися в найближчому укритті, і впускають на стадіон лише цю кількість. Якщо спрацьовує сирена повітряної тривоги, гра зупиняється, гравці йдуть до роздягальні, всі ховаються, і ми чекаємо. Минає півгодини, година, півтори години, і коли вони сигналізують про те, що небезпека минула, зустріч продовжується. Якщо доводиться чекати надто довго, її іноді переносять на інший день.
– 25 вересня в Будапешті відбудеться матч Ліги націй Угорщина – Україна. Він буде на “Пушкаш Арені”?
– За планами, так. Я приїжджаю у складі збірної Закарпаття, президент Закарпатської футбольної асоціації Іван Дуран, що розраховує на мене. Згідно з розкладом, ми зіграємо матч у Будапешті, у мене немає інформації про суперника, і, звичайно, ми будемо дивитися матч збірної на місці. Потім у мене також буде матч перед матчем Ліги націй Україна – Угорщина, який відбудеться 5 жовтня, потім ми зустрінемося зі збірною України проти словацької збірної.
– Ви у такій гарній формі у свої шістдесят п’ять?
– Я граю по п’ятнадцять-двадцять хвилин, потім поступаюся місцем молодшим. Але я все ще можу зробити стільки всього. Якщо можу, то щоранку гуляю в сусідньому київському парку, намагаюся підтримувати себе в тонусі.
– Ви також є капітаном команди ветеранів “Динамо” Київ?
– Ця команда давно не грала, але ми регулярно виступаємо в рекламних матчах з українською командою ветеранів. Суперники, як правило, солдати, які можуть на один день відпочити від воєнного стресу та почерпнути натхнення з гри. Глядачі такі ж, часто на таку подію збирається від чотирьох до п’яти тисяч людей, і вони зустрічають нас з великою любов’ю та вдячністю. Вони підходять до нас за автографом, спільним фото та з зворушенням кажуть, що ніколи не думали, що колись зустрінуться з нами особисто. Дуже приємно відчувати, якою особливою подією є такий матч для глядачів. У багатьох випадках кошти від благодійних матчів використовуються для підтримки української армії.
– Чого очікує Україна від матчу Ліги націй у Будапешті?
– Останніми днями я розмовляв з кількома людьми зі штабу тренера Андреа Малдери, і всі вони сказали, що готуються до дуже складного матчу проти угорців.
– Ви добре знаєте обидві команди. Як ви бачите баланс сил?
– Найважливіша відмінність між двома національними збірними полягає в тому, що в угорців Марко Россі тренер збірної вже вісім років, структура сформована, і прогрес очевидний, тоді як в українців зараз відбуваються зміни. Після програного відбіркового матчу чемпіонату світу відбулася зміна тренера, і новий італійський наставник розпочав свою роботу лише кілька місяців тому.
– Які настрої в української громадськості перед матчем національної збірної проти Угорщини у вересні 2026 року?
– Я не відчуваю, що хтось сприйматиме це як щось більше, ніж просто футбольну подію, або хотів би вплітати в це політику. У цьому сенсі в Україні готуються до матчів проти Угорщини так само, як, скажімо, до матчу проти Грузії.
– Збірна України перебуває в унікальній ситуації, оскільки через війну вона вже досить довго змушена проводити домашні матчі за кордоном. Поїздки та свобода пересування вболівальників також обмежені – кого можна очікувати в українських секторах?
– Ті, хто зазвичай може, намагаються поїхати на домашні матчі, що проводяться в Польщі чи Словаччині, і, ймовірно, вболівальники з України також їздять до Будапешта. Водночас, через унікальні обставини, значна кількість українців, які проживають за кордоном, зараз відвідують матчі національної збірної, а решта стежать за ними по телебаченню чи в інтернеті.
– Я так розумію, за кого я вболіватиму.
– Саме так.
– Я не можу чітко відповісти на це питання, бо я, очевидно, пов’язаний з угорцями, але я живу в Україні. Це буде цікавий матч, це точно. Скажімо так: щодо шансів, я даю угорцям шістдесят відсотків, а українцям сорок, – заявив Василь Рац.
Про Автора
